|
| |
| |
Полубко Тетяна |
 |
|
Роботи учасника:
Я народилась українкою.
Із вдячністю вклоняюсь
Тій дорогій землі,
Де вперше зробила подих свій,
І де відкрились очі
Назустріч небесній сонцесяйній далі.
|
|
Мій рідний край, моя земля,
Моя ти Україно мила,
Я – віддане, тобі дитя.
|
|
Синя скриня нашого роду,
Синя скриня із сивої давнини.
Це і гордість, і туга сьогодні
За всіма, що від нас відійшли.
|
|
Є така на планеті земля,
Україною зветься пісенно.
Любий край цей Дніпро омива,
Й солов’ї в нім співають натхненно.
|
|
Чому так дорога усім
Ота старенька біла хата,
Ота, що дивиться у світ
Своєю стріхою крилато?
|
|
Шостий раз на конкурс
В вишитій сорочці
Мова українська поспіша.
На святім майдані,
Де стоїть Шевченко,
Петро Яцик сам її стріча:
|
|
Брати мої, рідненькі українці,
Давайте руки сплетемо свої,
Щоб вже ніколи не посміли більше
Нас розлучати недруги лихі.
|
|
Нас багато, ми – нація,
Яка уже пробудилась.
Ми – нація непокірних,
Що ні перед ким не корилась.
|
|
Палає кущ калини
На місці тім святім,
З якого за Вкраїну
Пішов ти в Вічний дім.
|
|
Так мирно світили зорі,
А ти відходив з життя,
Щоб наша люба Вкраїна
Здобула своє майбуття.
|
|
Я народилась на святій землі,
Її ім’я – це Україна – мати.
Витьохкують в садах тут солов’ї.
І рушниками славна кожна хата.
|
|
Пісне моя, пісне, крилата, як воля,
Пісне українська, в тобі – наша доля.
Мелодія річки, і лісу, і лану,
Пісне материнська, яка ж бо ти славна!
|
|
За це люблю я світ, що він такий прекрасний,
Що гріє сонце нас, пливуть хмарки в імлі,
Що кожен мріє в світі цім про щастя,
І про красу Землі звучать на ній пісні.
|
|
Доли і гори – моя Україна,
Пшеничні поля – Батьківщина єдина.
Кращої в світі цілому немає,
Сонце проміння усім посилає.
|
|
Мати, матусенька, мама –
Ніжні, найкращі слова.
Мама життя дала нам
Й повела по життю в майбуття.
|
|
Журавлики, веселики,
Чому такі сумні?
Тому що відлітаєте
Із рідної землі?
|
|
Місто моє, місто – історичні мури,
Богом і людьми сотворена краса.
Вдячні твої діти щиро тебе любимо,
Дякуєм за тебе небесам.
|
|
Хмарки пливуть по небу легким плином,
І сонечко освітлює їх шлях.
Небесна голубінь над Буковиною
Серпанком мрійно Землю обійма.
|
|
Маленькою я малювала кораблі –
Вітрила напнуті під тихим теплим вітром.
Й здавалося мені тоді малій,
Що у житті – все гарне і привітне.
|
|
Синя голубінь небесна
Так мені запала в серце,
Ще з дитинства раннього я хочу
Вволю її напитися досхочу.
|
|
Бабусенько моя люба,
Бабусенько моя мила,
Спасибі тобі сердечне,
Що ти мене зростила.
|
|
Нас багато – Земля одна,
Але усім вона мати;
І кожен із нас як добре дитя
Повинен її захищати.
|
|
Прекрасна сарна на узліссі зупинилась,
Така ще юна , хоч вона вже мати.
Вологі очі широко дивились,
А мозок думав: «Де дитя шукати?»
Устало вранці й вийшло на стежину.
|
|
На хмарці легенькій літаю
Над рідним пісенним краєм.
Хмаринка моя чарівна
Замінить мені літачка.
|
|
На узліссі, де криниця.
Там - берізка білолиця.
Вітер її коси чеше,
Щось берізоньці він шепче.
|
|
|
| |
|
|
|
|
