Дороги іншої не треба,
Поки зорить Чумацький шлях
Я йду від Тебе і до Тебе
По золотих твоїх стежках.
Т. Петриненко

Блакитне небо, вишневі садки, край рути і барвінку, повноводних річок і безкраїх степів - це ти, моя рідна земле!

Прагнення волі, незалежності, почуття гідності, безмежна любов до рідної землі - це ти, мій народе!

Співуча й мелодійна, широкозвучна і дзвінка, відома всьому світові - це ти, моя мово!

А все разом це ти, моя Україна! Твоєю землею ступав Григорій Сковорода, Тарас Шевченко - син твого народу, мова Івана Франка і Лесі Українки - це твоя мова!

Наближається велике свято. Свято найпрекрасніше і найгарніше для кожного народу, кожної нації - день Незалежності. А для нашої країни це свято відбувається в п'ятнадцятий раз. Двадцять четвертого серпня дві тисячі шостого року нашій вільній, незалежній Україні виповниться п'ятнадцять років. Погодьтеся, це не так вже й мало! Та порівняно з тим, що пережив наш український народ, ця дата малесенька. Подумайте, з двох тисяч шести років тільки якихось п'ятнадцять ми вільні, вільна наша держава. Це дуже сумно, але було б значно гірше, якщо б цих п'ятнадцяти років не було б взагалі. Не було б того, що є у нас зараз. І хоч нашій маленькій Україні далеко за економічним розвитком, наприклад, до Сполучених Штатів Америки, але подивимось на це з іншого боку. Україна - найбільша за розмірами держава в Європі, у нас є власна мова, свої звичаї та традиції, духовний спадок, який, на мою думку, найважливіший. Врешті-решт ми маємо прекрасні річки; цілих два моря; курорти, на які з'їжджаються звідусіль; неймовірні гори та чудові пляжі. Погодьтеся, це не так вже й мало!

Україно, ти для мене диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду, мамо, горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік...

Але, найголовніше - ми вільні! Ми вільні, як пташки у небі, як вітер у полі, як веселка після дощу, як квіти на лісовій галявині. Ми вільні від загарбань, від зазіхань на наші землі та від знущань. І, найголовніше, ми вільні від війни. Бо, щоб не казали люди, війна - це найстрашніше у житті будь-якої країни, війна - це пекло на землі, це диявол у подобі воїнів. Погляньмо на Ірак! Там страждають всі: діти і дорослі. Там царює терор, розруха та страх. Там царює війна...

Та й доля нашої України не завжди була такою вільною, як зараз. Скільки разів ми опинялись у чиїхось володіннях, під чиїмось загарбанням, у чиїйсь владі? А й справді, скільки? Особисто я не можу назвати точну цифру, але можу сказати одне: завжди! Відкрийте будь-який підручник з історії України! В кожному розповідається про загарбання з боку монголо-татар, поляк, печенігів.

Україно, ти моя молитва,
Ти моя розпука вікова...
Гомонить над світом люта битва
За твоє життя, твої права.
В. Симоненко

Завжди Україна була ласим шматочком для ворогів, і завжди лише народ захищав її від них. Навіть у ті страшні часи можна сказати, що Україна була вільною. Вільною не "фізично", вільною морально. Хто б не захопив наші землі, наші пісні, думки та вірші захопити не зміг ніхто! Завжди у будь-яких полонах знаходилися люди, із вуст яких лунало гучне слово народу. Завжди вони за це страждали. В.Стус, Т.Шевченко, Л.Костенко - усі вони були борцями за незалежність своєї країни. І ми їм за це дуже вдячні!

"Без минулого немає майбутнього", - так писав Олександр Довженко, Людина має завжди пам'ятати, звідки вона родом, де її коріння, глибоко знати історію свого народу, його мову, культуру. На думку видатного російського письменника Миколи Чернишевського, "можна не знати тисячі наук і бути освіченою людиною, але не любити історію свого народу може тільки людина нерозвинена розумово".

Знання мови народу, серед якого живеш, його культури, звичаїв, мистецтва - ознака культурної, освіченої людини.

Із сивої глибини віків бере початок наша історія. Шлях її розвитку -тернистий шлях боротьби. Попри всі негаразди, завдяки небайдужості до свого майбутнього, український народ сам творить своє життя, не забуваючи мудрий голос наших пращурів. Багато жорстоких літ пережив наш народ, його невмируща мова, мужньо витерпівши наругу, знущання, заборони: це і І Світова війна, Голодомор, потім - II Світова війна, заборона писати українською мовою, переслідування О.Довженка, Л.Костенко, а далі - розпад Радянського союзу, перебудова дев'яностих і, нарешті, Майдан!!! Де наші, українські люди довели, показали всьому світу, що Україна має бути вільною, що ми гідні тієї землі, тієї мови, тих пращурів, голос, який кличе нас уперед!

Нехай хтось каже, що під окупацією Німеччини нам жилося б краще, нехай хтось каже, що наші досягнення - це все пусте місце, що ми не розвинені економічно та соціальне, що, порівняно з розвитком інших країн, ми цього розвитку взагалі не маємо. Нехай! Але ми повинні пам'ятати, що краще "синиця у руці, ніж журавель у небі", що попри все ми вільні, і нашій вільній та незалежній Україні вже цілих п'ятнадцять років! Скоро, скоро вже Україна розправить свої міцні крила та, як сокіл у небі, полетить вгору. І я не сумніваюся, що скоро! А поки що треба радіти нашій свободі, нашій незалежності. І я також радію, і вітаю тебе, моя люба країно з такою великою і яскравою датою, із цим чудовим святом!

І я з гордістю можу сказати, що я живу в Україні! Тож, зі святом тебе, Україно, із п'ятнадцятиріччям! І нехай твій сокіл скоріше розправить свої крила і злетить у небо!

Горешняк Галина Анатоліївна

До 15 років незалежності України.

учениця 10-Б класу, колегіуму

м. Сєвєродонецьк

© Горешняк Г.А., 2006 р.