Проект
 

  •  Новини
  •  Про проект
  •  Партнери
  •  Контакти

  •  Наші банери

  •  
     
     
    Конкурс
     

  •  Учасники
  •  Додати роботу
  •  Правила участі
  •  Часті запитання

  •  
     
     
    Банк робіт
     

  •  Поезія
  •  Проза
  •  Живопис
  •  Фото

  •  Інше

  •  
     
     
    Наші партнери
     

     
     

     
     
     
      Банк робіт: Проза  
     Моя Батьківщина: Україна очима дітей

    Не хилися, червона калино,
    Маєш білий цвіт.
    Не журися, славна, Україно,
    Маєш вільний рід.
    А ми тую червону калину піднімемо,
    А ми нашу Україну,
    Гей, гей розвеселимо.
    (Усна народна творчість)

    Я була ще маленькою, мені було не більше семи років, та я добре запам’ятала одну розмову з моїм дідусем – ветераном Великої Вітчизняної війни. Він спитав мене, що означає любити Батьківщину. І сам відповів: «Любити Батьківщину – віддано служити їй». Наприкінці нашої розмови дідусь сказав мені слова, які, я гадаю, запам’ятала на усе життя: «Живи з метою, цінуй час. Навіть найдовше життя дуже мале. На жаль, цю істину часто осягають дуже пізно». Зараз його вже нема.
    Що ж означає служити Батьківщині? Я вважаю, що ми, тринадцятирічні хлопці та дівчата, у першу чергу маємо добре вчитися, щоб стати повноцінними будівниками нашої процвітаючої України.
    Якось я перебирала старі зошити та папери, щоб прибрати своє робоче місце, та знайшла шкільний твір мого батька, який написав його понад сорок років тому. Твір був на тему: «Моя Батьківщина – Радянський Союз». У ньому батько писав про квітучу Україну в сім'ї братерських народів. Цей твір мені дуже сподобався, і я вирішила написати свій.
    Батьківщина – це найдорожче, що є у людини. Не даремно вона співзвучна слову «батьки». Для кожного вона починається по-різному. Подвір’ям дитинства, спогадами ласкавих материнських рук, першим робочим місцем… Вона починається тоді, коли людина почуває себе корисною людям, спроможною захищати, відстоювати її, примножувати багатства країни своєю працею. Та поряд з тим для усіх вона починається єдино: сходом сонця, сяянням зірок та рідіючим прапором у блакитному небі.
    У кожної людини своя Батьківщина і кожен має право любити та пишатися нею. Моя Батьківщина – це Україна. Я вважаю її найкращою країною у світі. Тому, що я тут народилась, я тут зросла, тут мої батьки і друзі. Я люблю свою Батьківщину за широкі лани, густі діброви, за рідний Лозовеньківський ставок з його голосистими жабами і за те, що завтра під моїм вікном знову розквітне біла акація, пряний подих якої дурманить голови.
    Взимку моя Україна вкривається білим пухнастим снігом, у той час як багато інших країн навіть не знають , що це таке. Річки замерзають і молодь прямує на каток. Ковзатися – настільки цікаве заняття, що навіть не помічаєш, як пролетіло декілька годин, і вдома тебе вже давно зачекались батьки. Зима – єдина пора року, коли я з друзями можу пограти у сніжки. Холодно. Червоніють щоки, а з неба на мої долоні падають сніжинки…
    Я люблю українську весну, буйну, неповторну. Це квітучі сади, з гудючими хрущами та бджолами; це перелітні птахи, які повертаються з теплих країн; це їжаки, байбаки і ховрашки, які просинаються після зимової сплячки; це перші проліски у лісах; це травневі конвалії з їх оп’яняючим ароматом і отруйними ягодами; це веселі струмки, які біжать і піняться, змивають залишки брудного снігу та впадають у бурні, повноводні ріки; це кучерявий бузок, який нагадує, що скоро іспити.
    Я люблю свій край за палке літо з зухвалими горобцями, які нахабно гуркотять на підвіконні; з тополиним пухом, якому радієш тільки перший день, пухом, який білим маревом вкриває землю, потрапляє в очі та ніс, заважає вільно дихати. Люблю річку Мокрі Яли край будинку моєї бабусі з її перекатами і плеском набігаючих хвиль; з її мальовничими берегами, увінчаними плакучими вербами; з її оптимістами–рибалками, які майже весь день можуть просидіти за ловлею дрібних піскарів; з виводками потішних каченят; з її прозорою водою, в якій пропливають білі хмари. Люблю полуницю на лісовій галявинці, коли не звертаєш уваги на комах і радієш кожній зібраній ягідці; люблю за важке колосся стиглої пшениці на жовтіючих ланах. Люблю за тріскотню цвіркунів, за щебетання жайворонків, курликання лелек. Люблю тепле море за шум прибою, за бурштиновий пісок, за його солоно-гіркий присмак.
    Люблю українську осінь з її вкритими у золото і багрець деревами, ранковими туманами, опустілими галявинами, потемнілими повноводними озерами і частими у ту пору сільськими весіллями. Мені подобається збирати осінні гриби, коли ми усією родиною виїжджаємо у ліс. Люблю спостерігати, як грибники, зібравшись з грибними корзинами, хваляться зібраними знахідками. Люблю випити гарячий чай у прохолодному лісі, а ще більше палити вогонь і смажити шашлики. На сільських ланах закінчують працювати останні комбайни, поспішаючи вчасно підготуватися до неминучих холодів. В моїй Україні найродючіша в світі земля і саме восени вона приносить людям свої дарунки.
    Я пишаюсь тим, що живу в країні з такою багатою історією. Сьогодні, коли доля подарувала Україні шанс стати демократичною, правовою державою, необхідно згадати, що ми живемо на землі славетних предків, які жертовно любили свою землю і, не вагаючись, віддавали своє життя за волю, за свободу свого народу. Багато з них могли б жити спокійно і заможно, але вони, глибоко переймаючись долею рідного краю, все віддали, навіть життя, заради благополуччя та величі своєї землі.
    Україна пройшла тисячолітній шлях від часів могутньої Київської Русі до сучасної незалежної країни. Сила Київської Русі ґрунтувалася на єдності держави, великих справах тодішніх князів – Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха, Данили Галицького, які охороняли свій народ від знищення і забезпечили розвиток та процвітання держави. Нашим пращурам неодноразово доводилось відбивати набіги загарбників та захищати рідні оселі від чужинців. У боротьбі за рідну землю наші прадіди не жалкуючи своє життя, шукали «собі честі, а князеві слави».
    Могутня сила нашого народу завжди засновувалась на братській єдності з рідними слов’янськими народами. Тільки завдяки таким стосункам наші народи змогли здолати орди татаро-монгольських завойовників, розбити навалу половців і хазар, визволитися з рабства Кримського ханства, сельджуцьких та османсько-турецьких полчищ. Сьогодні важко розділити по національній ознаці героїв наших билин. Навіть легендарний Ілля Муромець приїхав служити Володимиру Великому з далекого Мурома, а славнозвісний Альоша Попович був родом з Ростовських земель.
    Як писав славетний Нестор-літописець у безсмертному творі «Слово о полку Ігоревім», князь Ігор виступив проти ординців, не заручившись підтримкою сусідніх слов'янських племен і був розбитий на річці Калці. Не раз князі київські, новгородські та суздальські спільно протистояли навалі вікінгів і варягів. А у видатній Грюндвальдській битві, яка зупинила рух військ хрестоносців на схід, пліч-о-пліч билися білоруські, польські, литовські, чеські, новгородські, київські, запорізькі і молдовські хоругві.
    В найкровопролитнішій Великій Вітчизняній битві нашу Батьківщину захищали українці і росіяни, білоруси і грузини, казахи і узбеки.
    Не тільки героїчними, патріотичними вчинками славен наш народ. Не менш важливими для історії є професійні досягнення, наукові розробки, трудові звершення наших співвітчизників. Пригадаймо всесвітньо відомих педагогів Антона Макаренка та Василя Сухомлинського, кібернетика Віктора Глушкова, ботаніка Лева Симиренка, авіаконструкторів Іллю Сікорського та Олега Антонова, офтальмолога Володимира Філатова та кардіо-хірурга Михайла Амосова, видатного конструктора ракетно-космічних систем Сергія Корольова, архітектора Олексія Бекетова. Видатний вчений Євген Патон створив спеціальні ґатунки сталі та розробив технологію зварювання танкової броні, а Михайло Кошкін налагодив у моєму рідному Харкові виробництво легендарних танків Т-34, які заклали технічну перевагу Радянської Армії над фашистською Німеччиною у Другій світовій війні. Справу батька продовжує президент Національної академії наук України академік Борис Патон.
    Величезний вклад в скарбницю Української літератури внесли Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Павло Тичина. Саме на Україні створили свої найкращі твори майстри російського художнього слова: Микола Гоголь, Михайло Булгаков, Валентин Катаєв, Михайло Жванецький, Ілля Ільф та Євген Петров-Катаєв. Мій земляк, славнозвісний художник Ілля Рєпін, підкорив людство своїми «бурлаками», а живописець-мореніст Іван Айвазовський, який знайшов другу Батьківщину у Феодосії, подарував світу «Дев'ятий вал».
    Я вірю в процвітання моєї Батьківщини. Я вірю в неминучу дру­жбу і об’єднання усіх слов'янських народів. Я вірю, що наша країна поверне собі статус «найчитаючої країни у світі». Я вірю, що відродиться українська економіка, що трактори з рідною маркою «ХТЗ» будуть орати землю також в Америці та Канаді, найкращі українські танки знайдуть своє місце тільки на військових парадах, а наші комп'ютери з задоволенням будуть купувати японці. Я вірю, що українські літаки з’єднають усі куточки Землі, а могутні космічні кораблі, створені на «ЮЖМАШі», і подалі будуть освоювати глибини всесвіту.
    Я вірю, що розвіданого українського газу і нафти вистачить на всю Європу, та, нарешті, запрацює на повну потужність нафтопровід Одеса-Броди. Я вірю, що харківські фізики-дослідники, які вперше розщепили атомне ядро, створять термоядерні станції, працюючі на воді. Я вірю, що талановиті українські вчені вилікують людство від СНІДу, онкозахворювань, наркоманії та алкоголізму. Я вірю, що у наступних Олімпіадах наші спортсмени здобудуть усі золоті медалі, а співаки вкотре виграють конкурс Євробачення, який подалі буде проходити тільки у Харкові на батьківщині Клавдії Шульженко та Людмили Гурченко. Сподіваюсь, що Харків стане столицею єдиного економічного простору, а квітучий Київ, Карпати і Крим - центром світового туризму.
    Я впевнена, що мій народ буде жити у мирі та достатку!
     

    Чувуріна Альона Олександрівна

    твір про любов до минулого, сьогодення та майбутнього Батьківщини

    8-А клас, ЗОШ І-ІІІ ступенів №159, м. Харків, керівник Ретізник Л.І.

    м. Харків

    © Чувуріна А.О.


    Переглядів: 44284
     

    Просимо звернути увагу, що цей документ є інтелектуальною власністю. Копіюючи його, Ви згодні з тим, що у своєму використанні Ви не будете змінювати права власності цього документу шляхом зміни змісту, включенням власних документів до змісту або інше, а також Ви згодні посилатись на власника документа при користуванні.



    Переглянута європейська хартія щодо участі молоді в громадянському житті на місцевому та регіональному рівні

                  
     

    На фото: Вікторія Ситнікова
    Design by M. Veter, Code by A. Stassewicz

    2006 © Національна молодіжна педагогічна рада України

    Головна
    | Проект | Конкурс | Банк робіт | Гостьова книга | Наші банери | Контакти
    Проект реалізується Національною молодіжною педагогічною радою України
    за підтримки Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту
    Програма