| | А я жеврію зіронькою в небі...
Весна завзято розпалювала своє ВОГНИЩЕ. Їй кортіло скоріше розігріти землю. У неї це чудово виходило, бо, як для останніх днів квітня, то вже занадто тепло. Полум’я весни зігрівало навіть ніч
Видно, Місяцю було спекотно. Він повільно, обережно виповз з-під пухової хмари, як мала дитина скидає вночі с себе ковдру, відчув чиєсь дихання, обернувся... і побачив її.
Це було дихання Ночі. Прекрасна, чарівна своєю глибокою таємницею, в якій хочеться втопитися. I Місяць потонув... у відчайдушному коханні до неї, сам ставши її таємницею.
Це було кохання вище неба, більше всього світу, глибше океану. Ні! Не було! Є! Це кохання вічне.
Народила Ніч дитину .Дитину справжнього кохання, маленьку Зіроньку , яка теплим вогником сяє біля місяця. Любилися вони утрьох. Зіронька набиралася від батька Сили, живилася його світлом. Часто вона припадала та цілувала вогняні, але такі холодні руки Місяця. Любив до безтями і він її, пригортав до себе.
Та іноді Зірка втікала від батька, скочувалась до ніг загадкової ночі. Мама навчала її мудрості, відкривала таємниці життя, обіймала та пестила доньку.
Як же любила Зіронька батьків! Усі мрії, роздуми, думки дарувала лише їм. життя її належало лише їм. I вогник у її серці горів лише для них. I не могла навіть уявити, що є щось подібне тим прекрасним почуттям, які панують у їх сім’ї.
Та одного разу , подивившись вниз, побачила Зірка щось прекрасне, і серденько наповнилось якогось теплого незвичного почуття. Те почуття любов до рідної країни, яка була ще неврома їй. Опісля мама розповіла, що це прекрасне - Батьківщина – друга матір і що одне з призначень та обов’язків зірки - дарувати рідному краю своє світло.
Зіронька наче заіскрилась, наповнилась якогось блиску. Промені її стали рівнішими, світлішими. Тепер вона знала, що потрібна не тільки батькам, але менше любити їх не стала.
Не могла ніяк Зіронька намилуватися красою рідної землі. Завмерла вона Не деякий час - все прислухалась, чим обурюється бурхливий Дніпро, про що Шепочеться колосся, що вітер співає степам, що так жваво обговорюють ельфи у Карпатах.
Прислухалась, а як зрозуміла ту мову, якою вони розмовляють, опустилась ще ближче до землі, щоб краще чути. Бо то була не мова, а гомін душі самої Зірки.
Літала вона над країною, насолоджувалася її краєвидами, душою вбирала милозвучні слова... Доки не зустріла його. Серце вже не повнилося незвичним почуттям. Воно, як одуріле, закалатало і враз перетворилося на полум’я. Це почуття вже ніхто не пояснював Зіроньці. Вона сама все зрозуміла. I так засяяла - яскравіше батька, щоб освітити його шлях. Зігріла його своїм теплом і втопила в собі, як це колись зробила її мама з місяцем.
Тепер дарує Зіронька вогонь душі батькам, світло - Батьківщині, а себе - йому.
Я - то Зіронька, народжена в останні дні квітня. Моя поезія - то промені, які дарую тим, кого люблю. | |  Горбатюк Христина
роздуми на тему Батьківщинигімназія №3, м. Брянка
© Горбатюк Христина
Переглядів: 819
| |
| | |
Просимо звернути увагу, що цей документ є інтелектуальною власністю. Копіюючи його, Ви згодні з тим, що у своєму використанні Ви не будете змінювати права власності цього документу шляхом зміни змісту, включенням власних документів до змісту або інше, а також Ви згодні посилатись на власника документа при користуванні.
|
