Україна - моя Батьківщина .На цій великій землі я народився ,зробив перші кроки , побачив цей великий світ. Тому я дуже вдячний за це своїй матері, своєму батькові, своїй Україні, які допомогли мені побачити цей світ з найкращого боку.

Хочу трохи розповісти про своє місто Гірське, яке знаходиться на сході України в Луганській області. Місто Гірське розташоване за 20 кілометрів від Первомайська та за 60 кілометрів від Луганська. Місто виникло у 1898 році, коли два підприємці, Макєєв та Каганський, заклали на пагорбах між селами Іванівною та Червонівкою дві шахти - «Григорій» і «Марія».

Але, як і на всі інші землі України, прийшла велика біда-Друга світова війна. Протягом чотирьох тяжких років загинуло дуже багато невинних людей на цій страшній жахливій війні. Вона також не оминула моє місто. На війну пішли майже всі чоловіки з Гірського. В час, коли кращі представники шахтарського колективу бились на фронтах ,старенькі чоловіки, підлітки, що лишилися в місті, всіма силами намагалися врятувати шахти від затоплення.

Велика Вітчизняна війна для гірських шахтарів, як і для всього радянського народу, була величезним випробуванням. Близько двох тисяч гірників пішли захищати Батьківщину, а ті, хто лишився , рубали вугілля за двох, будували оборонні споруди, готували подарунки для бійців Радянської Армії, чергували в госпіталях.

Та все-таки 17 листопада 1941 року гітлерівські війська зуміли прорвати оборону і вже наступного дня були у місті. Як тільки Гірське було окуповане фашистами ,сюди слідом за німецькими військами прибули представники найбільших вугільних концернів. Гітлерівці дуже жорстоко вбивали мешканців міста. Так на центральному майдані Гірського відбулася публічна страта робітниці Х.Ф.Толкачової, на горищі якої нібито знайшли бойовий кулемет. Та навіть в момент, коли цю жінку страчували, вона мужньо промовила: «Не бійтесь, люди! Перемога все одно буде наша!»

Та вже в серпні 1943 року в районі Гірського розпочались запеклі бої, а у вересні 1943 року радянські війська проявили дуже велику мужність і визволили місто від фашистів.

Дуже багато гірчан здобули славу під час цієї війни. Так, 23 липня 1942 року на підступах до Сталінграда в районі Клетської гори, здійснив свій безсмертний подвиг колишній гірник, молодший сержант обслуги протитанкових рушниць П.И.Болото. Разом з трьома бронебійниками 84-го гвардійського стрілецького полку він вступив у єдиноборство з тридцятьма фашистськими танками. 15 підбитих машин лишились на полі бою, а решта повернулась назад. За цей безсмертний подвиг П.И.Болото був удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Після демобілізації він, не дивлячись на свої тяжкі поранення ,знову працював вибійником на шахті № 1-2 "Гірська", а потім пішов на заслужений відпочинок.

Одним з перших форсував Дніпро у 1943 році колишній прохідник шахти "Гірська" 0.І. Черкасов. З групою бійців він переплив уночі на другий берег і, відбиваючи шалений наступ фашистів, забезпечив переправу радянських підрозділів. За виявлену мужність і героїзм О.І.Черкасова також удостоєно звання Героя Радянського Союзу. За ці безсмертні подвиги на честь героїв названі вулиці у місті, які в наш час дуже прикрашають моє місто. На цих вулицях встановлені пам'ятники, які нагадують про їхні безсмертні подвиги , в яких мої земляки проявили мужність, відданість своєму народу, своїй Батьківщині. Про їхні подвиги знає кожен мешканець не лише в Гірському, а і за його межами.

Бойові подвиги воїнів на фронті закликали трудівників Гірського до героїчних звершень, які гірчани робили для своєї країни.

По закінченню війни місто було майже повністю зруйноване. Мешканці міста усіма силами намагалися відродити його. Першими вийшли на розчистку руїн міста та шахт жінки-матері, дружини і сестри фронтовиків. Ці жінки, які теж були зморені тяжкою війною, зуміли все ж таки підняти місто. Потім їм на допомогу прийшли їхні чоловіки, брати, які вижили у цій тяжкій війні.

Багато радісних, яскравих подій буває в житті шахтарів. Особливо урочисто відзначають у Гірському День шахтаря. Після короткого мітингу на стадіоні відбувається свято пісні і танцю, в якому беруть участь сотні шахтарів, їхні дружини і діти.

Так, на честь шістдесятиріччя Великої Вітчизняної війни в моєму місті проводилась вистава, яка була влаштована моєю школою в міському БК «Україна». На цьому святі ми намагалися відтворити епізоди та нагадати про ті тяжкі часи, коли йшла жорстока війна, і, на мою думку, нам це вдалося. Дуже багато зусиль ми доклали для того, щоб дійсно відобразити ті тяжкі часи, коли наші діди та дядьки захищали Батьківщину. По закінченню вистави у ветеранів війни на очах виступили сльози, а ті, кого ця війна хоч якимось чином доторкнулась, стоячи, аплодували нам. Ми дуже були раді такому успіху.

Тому я хочу бачити нашу Україну перш за все без війни, яка забрала від нас дуже багато невинних людей, котрі усіма силами захищали свій край, свою незалежність від інших держав, за що їм низький уклін від нас - синів України.

А ми будемо гідними тієї великої слави. Закінчимо школу, здобудемо вищу освіту і відродимо зруйновані шахти, щоб українці не замерзали взимку без тепла, щоб Донбас знову став великою і дружною інтернаціональною сім’єю. Так тому і бути!

Ігнатенко Олександр Олександрович

твір-роздум учня над моральними цінностями сучасників, над минулим і майбутнім України

Золотівська ЗОШ №16, м. Первомайськ

© Ігнатенко Олександр Олександрович