Рано чи пізно кожна людина замислюється над тим, що для неї значить слово Батьківщина. Що означало воно для мільйонів людей, які жили до нас: для письменників і поетів, які в своїх творах оспівували велич і красу рідного краю;для тих, хто в тяжкі роки випробувань віддали за щастя Вітчизни найдорожче, що було в кожного з них, - своє життя?
  Що значить це слово для мене? Моя Батьківщина – це країна, яка має давню історію, яка пізнала  жорстокість загарбників і велич перемог, знущання панів і царську неволю, страшний голодомор і важку післявоєнну відбудову, але не скорилася під вагою таких страшних тягарів і врешті змогла найти єдиний вірний шлях – шлях вільного розвитку людини у вільній державі. А  найдорожчий для мене куточок рідної Вітчизни – це моє рідне село, де я народився, де зробив перші кроки і вимовив перше слово, де вперше сів за шкільну парту і звідки скоро піду у нове, незвідане, але таке привабливе і відповідальне життя.

  Моє село – Новоолександрівській кінний завод №64 Біловодського району Луганської області – утворилося в далекі 1822 -1825 роки, коли виникла необхідність у збільшенні кількості кінних заводів. Якщо подивитися на конюшні кінного заводу з гелікоптера,  то їх розташування нагадує літери Е II: саме за велінням Катерини II та на честь Олександра I було названо наш завод. До теперішнього часу збереглися будівлі, зведені майстрами ще в XIX столітті: конюшні (1822 – 1830рр.) та панський палац (1838р.), відреставровані та пристосовані до потреб сьогодення. Чим підкорила засновників заводу наша місцевість? Чи неозорими ланами духмяної зеленої трави, чи лагідним дзюрчанням невеличкої річки, чи могутністю гори, що простягається на багато кілометрів? Чи, може, зачаровані цим краєвидом, вони вирішили доповнити його ще однією красою – гордими й могутніми постатями коней...
   В  дореволюційний період тут вирощували для потреб російської армії напівкровних верхових коней. У 1923 році сюди були перевезені 27 кобил і 3 жеребці арденської породи, після чого почався довготривалий час вдосконалення завезеної породи.
   Віддана праця селекціонерів завершилася успіхом. В 1952 році було затверджено рішення про завершення роботи над створенням власної породи коней „новоолександрівського типу” – російських ваговозів.
У 1988 році за підсумками соціалістичного змагання Новоолександрівській кінний завод був нагороджений перехідним Червоним Прапором ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР, ВЦРПС, ЦК ВЛКСМ. Наші ваговози майже весь час були переможцями в кінних змаганнях і виставлялись на Всесоюзній Виставці досягнень народного господарства в Москві.

Сьогодні Новоолександрівській ордена Трудового Червоного Прапора кінний завод є одним з найстаріших господарств державного конярства. Саме тому візитною карткою нашого села є високий п’єдестал, на якому в камені застиг могутній жеребець Кокетливий – засновник однієї з  найяскравіших порід коней новоолександрівського типу.
   Мені дуже подобається моє село. Я шаную людей, які живуть і працюють в ньому, які своєю сумлінною працею зробили село найкращим. Це Заслужений агроном УРСР В.І.Стотченко, Заслужений зоотехнік УРСР М.С.Кемарська, кавалер Орденів Трудового Червоного Прапора В.А.Тиднюк.
  Я пишаюся своєю новою школою, яка була визнана найкращою з новозбудованих сільських шкіл в Україні. А ще мене зачаровує краса природи, серед якої розкинулось моє село. Воно приваблює мене завжди: і влітку, коли буйно колосяться неозорі лани; і восени, коли невидимий маляр-чарівник розмалює все листя на деревах яскраво-жовтим та червоним кольором; і взимку, коли турботливий Сніговій ховає під своє снігове запинало все, що можна вкрити. Але найчарівніше моє село навесні, коли прокидається від довгого зимового сну природа і ніби підбадьорює людей прокинутись разом з нею й сміливо йти до здійснення своїх мрій. Весна дає натхнення, і квітучими садами, різнокольоровими квітами ніби промовляє до нас :”Дивись, що змогла зробити я! Доклади зусиль, ти теж можеш зробити своє життя таким же яскравим!”. І в цей час хочеться посміхнутись кожній  людині, допомогти кожній пташині, милуватися кожною квіткою, бо ти відчуваєш в собі сили  перетворити життя на краще.
  Моє село – лише невеличка частка моєї Батьківщини, але якщо кожна людина буде любити місце, в якому живе, робити все для того, щоб воно стало гарним і досконалим, то всі ми разом зможемо відновити й відбудувати нашу рідну землю. Вже 15 років моє село, як і вся Україна, йде шляхом незалежності, новим шляхом у майбутнє. Та ніщо нове не дається легко, без перешкод. І хай зараз не все так добре, як про це мріяли, але я  впевнений, що спільними зусиллями співвітчизників зірка нашої рідної України засяє на безмежному небосхилі і ще довгі роки буде зразком того, що бажання людей жити в вільній, незалежній країні подолає всі негоди та негаразди, а нагородою за цю перемогу буде світле, щасливе й радісне життя.

Зорін Ігор Вікторович

у творі просліджується історія створення села та його розвиток, розповідається про видатних людей села та висловлюються думки щодо майбутнього його мешканців

ЗОШ І-ІІІ ступенів, с. Новоолександрівка

© Зорін Ігор Вікторович