Присвячується всім
Шевченківським Катеринам

- Катря! Катруся! Вже час до школи! Прокидайся, бо запізнишся – мати жваво намагалася розбудити свою чотирнадцятирічну доньку – Катруся, вставай, ти ж не хочеш неприємностей у школі. Твоя класна вже давно скаржиться мені, що ти часто запізнюєшся, Катруся, прокидайся.

- Мамо, скільки разів я просила тебе не називати мене Катрусею? – скажено закричала донька – я вже не мала, називай мене Кет!

- Та що це за ім’я таке, як у кішки, – обурювалася мати – я – твоя мати, і буду називати тебе так, як захочу!

- Мамо, ти дієш мені на нерви, краще йди займатися своїми справами. До речі, тато вже пішов на роботу?

- Так, щойно пішов.

- Мамо, тоді я, мабуть, не піду сьогодні до школи.
Мати не мала сили сперечатися з донькою, тому просто мовчки пішла на роботу, щоб відволіктись від сімейних чвар, а Катря залишилася вдома сама. В школі були проблеми, а вона боялася їх вирішувати.

Дівчина знайшла пляшку з коньяком батька, зробили кілька ковтків, і життя одразу здалося кращім. Вона взяла до рук мобільного телефону, намагаючись відволіктись, почала відсилати непристойні SMS на вигадані номери. Катруся була у себе вдома, але почувалася, як у тюрмі, світ здавався їй затісним, вона дивилися у вікно і сльози самі текли з її очей, вона не знала чому, але жадно ковтала їх. Біля неї лежали улюблена лялька та нова модна помада, по телевізору показували старі мультфільми. Раптом задзвонив мобільний.
- Слухаю!

- Кет, це ти? – почула дівчина прокурений голос подружки – Зараз же тікай з дому.

- Що? Чому? Що сталося? – не зрозуміла Катерина.

- Наша класна мегера йде до тебе додому!

Дівчина зірвалася з місця, одяглася, захопила з собою пляшку коньяку та вилетіла з квартири. Вона блукала вулицями час від часу схиляючи на себе пляшку. На її шляху зустрічалися пенсіонери, які хитали головами, та з жахом дивилися на сучасну молодь. Повз неї проходили чоловіки, впізнавали в ній “легку дівчинку”, але зараз були зайняті. Катерина безсоромно фліртувала майже з усіма істотами у штанях, вона прагнула хоча б хвилинку ніжності, вона не вміла сховати цього. Час невпинно біг, а їй не хотілося повертатися у тюрму, їй було добре на вулиці.
Додому вона прийшла вже ввечері. Мати приготувала смачну вечерю, щоб нагодувати свою дівчинку, вона навіть не помітила, або не схотіла помічати, що її дівчинка була п’яна. Вони вечеряли всією родиною, а Катря в думках благала телефон, щоб той витяг її з столу та звільнив від розмови про її шкільні проблеми.

Годинник пробив дев’яту годину вечора, і Кет почала збиратися на дискотеку, вона надіялася, що там зустріне людину, що захоче її пригорнути.

Чорний манікюр, яскраво червона помада, величезні нафарбовані очі, сороміцький одяг на дитячому тілі, височенні підбори, пристрасна посмішка та дешевий вигляд – це нічна Кет, що боїться світла, мов вампір. Вона покурила з подружками у туалеті, життя одразу здалося веселішим, і пішла „запалювати” хлопців. Кет відчувала на собі десятки пристрасних рук, її маленькі вушка чули сотні ніжних слів, під її спідницю заглядали тисячі хтивих поглядів, але додому вона знову йшла сама.

- Катря! Катруся! Вже час до школи! Прокидайся, бо запізнишся! Катруся, вставай, ти ж не хочеш неприємностей у школі. Твоя класна вже давно скаржиться мені, що ти часто запізнюєшся, Катруся, прокидайся.

- Мамо, скільки разів я просила тебе не називати мене Катрусею? – скажено закричала донька – я вже не мала, називай мене Кет!

- Та що це за ім’я таке, як у кішки!

- Мамо, ти дієш мені на нерви. До речі, тато вже пішов на роботу?

- Ні, сьогодні у нього вихідний, він цілий день буде вдома. Прокидайся я вже запізнююсь.

Кет зрозуміла, що їй доведеться йти до школи. На ліжку лежала її улюблена лялька, “Скажи, скажи мені, коли мене забере мій принц, коли врятує від цього, коли?”. Лялька мовчала. Задзвонив її мобільний, Кет почула незнайомий голос:

- Кет, це ти!

- Так, це Кет, а хто це?

- Ти надсилала мені вчора SMS, забула?

- Ні! – брехала Катруся.

- Може зустрінемося? Приходь через годину у міський парк!

Катря шалено зраділа: „Ось, ось він, – розмовляла вона з лялькою – а ти сиди тут і чекай на свого дурнуватого героя!” Зі шкільної форми вона перевдяглася у нічну Кет і пішла на зустріч своїй долі.

Хлопець чомусь одразу впізнав Кет і привітався з нею.

- Як ти впізнав мене?

- У тебе такий чудовий голос, що саме такою я тебе і уявляв. Знаєш, ти схожа на якусь відому співачку?

- Справді? – не вірила Кет.

- Ні, ти ще гарніша!

Катерина не вірила своєму щастю, це він, вона була впевнена в цьому, здоровий глузд відмовлявся працювати, вона не знала що з нею коїться. Цілий день Кет знаходилася у цій солодкій казці, в обіймах солодкавий принца, вона вірила кожному його слову, проблеми здавалися незначними дрібничками. Разом вони провели цілий день, разом пішли на дискотеку, разом курили в туалеті, разом глузували з незграбний дівчат, і з дискотеки вони також пішли разом.

- Кет, ти незвичайна дівчина! – пристрасно шепотів принц – Я хотів подарувати тобі ось це.

В руках він тримав медальйон у формі серця. Через якусь мить цей медальйон вже прикрашав шию Кет. Вона думала, що нарешті її душа знайшла спокій.
Повернувшись додому, Катря була впевнена, що тепер у неї буде все гаразд, він забере її з страшної тюрми. Вона ще раз стисла в руці медальйон, впевнившись в тому, що це не сон.

- Кет! Кет! Негайно прокидайся! – шалено галасувала мати.

- Мамо, невже я навчила тебе називати мене Кет!

- Негайно прокидайся, я сподіваюся ти мені все поясниш!

- А що сталося? – не розуміла Кет.

- Вона ще запитує? Кет, до тебе гості, гості з міліції!

- До мене?

- Так! Вони кажуть, що ти зберігаєш наркотики.

- Наркотики?!

В квартирі був проведений обшук. Катруся не розуміла, що відбувається. Міліціонери розрізали її ляльку, шукаючи в ній наркотики. А потім зірвали з шиї Кет медальйон, відчинили його і знайшли те, що шукали.

Тараненко Ксенія Володимирівна

присвячується всім Шевченківським Катеринам

I курс, Дніпропетровський національний університет, факультет української, іноземної філології та мистецтвознавства, м. Дніпропетровськ

© Тараненко Ксенія Володимирівна