| | Кошеня
На дворі було дуже холодно. Високо в небі сонце світило якось байдуже, як завжди буває взимку. Небо вже не здавалося блакитним та прозорим, цього ранку воно вбачалося сірим та химерним, як ніколи досі. Де-не-де по небу блукали самотні хмари, вони були так близько до землі, що здавалося, тиснуть на людей. Небо все ніяк не хотіло радувати всіх веселим снігом, воно лише темніло та ховало тьмяне сонце. На вулицях міста лежало трохи брудного снігу, який неначе віддзеркалював ворожий колір небес. Цей сніг не асоціювався з чарівними новорічними та різдвяними святами, не спонукав до жвавих ігор та пустощів, не навіював жодної посмішки.
На цей сніг з машини швидкої допомоги вийшли колись жваві, а тепер байдужі ніжки маленької дівчинки. Її вираз обличчя нагадував про сірий та брудний сніг і темне та вороже небо. Ніхто на дворі не міг зрозуміти що сталося з колись веселою, життєрадісною, жвавою дівчинкою Оленкою. Зараз вона нагадувала якусь рослину, яка не знає для чого вона існує.
Олену привезли з психіатричної лікарні. Ні, вона не була божевільною. Ця дівчинка просто зіткнулася з жорстокістю дорослих, які не можуть вирішити якісь свої проблеми, пробачити чужі образи, поступитися комусь, впустити в своє серце милосердя.
Вдома на Олену вже чекали матуся та її особистий лікар-психіатр. Вони намагалися зрозуміти, що зараз відчуває маленька восьмирічна дівчинка, але ніхто не міг цього збагнути. Матері здавалося, що її донечка просто занадто вразлива. Психіатр зтикаючись з подібними розладами щодня, не дуже заглиблювався у таємні скроні дитячою душі. Мешканці їх будинку вважали, що Олена переймається усілякими дурощами, що її потрібно не лікувати, а просто добре відлупцювати.
Матуся провела донечку до кімнати і поклала у маленьке ліжечко. Олена згорнулася калачиком, неначе захищаючись від жорстокості усього світу, проте навіть не пригорнула до себе улюбленого м’якого ведмедика. Вона швидко заснула, адже лікар дав їй шалену дозу снодійного та заспокійливого. Мати повернулася до психіатра.
- Може, бажаєте чаю, пане лікарю?
- Ні, дякую! Краще розкажіть мені, які негативні фактори могли викликати такий стан дитини, щось не гаразд у родині? – запитав лікар.
- Ні, здається, все гаразд.
- А що ж тоді? – продовжував свій допит психіатр.
- Розумієте, лікарю, це може здатися вам дурницею, проте…
- Не хвилюйтеся, я завжди стикаюся з такими дурницями – невдало пожартував лікар.
- Справа в тому, що одного ранку ми з Оленкою прокинулися, а біля нашого порогу сиділо маленьке біленьке кошеня. Воно заглядало в очі дитині, що вона нагодувала його та зробила тепленьку підстилку для нього.
- Підстилку вона поклала прямо на порозі? – запитав здивований лікар.
- Так!
- Чому?
- Вона знала, що я ніколи не дозволю тримати цю бридку істоту у себе в охайно прибраній квартирі. Я пішла на роботу, вона до школи, а кошеня залишалося у нас на порозі. Прийшовши додому першою, Олена знайшла його на подвір’ї, він трусився від холоду. Вона забрала кошеня до моєї квартири, намагаючись відігріти його. Коли я повернулася додому і побачила цю істоту на дивані, я оскаженіла. Розумієте, у мене був важкий день на роботі – неначе виправдовуючись, додала жінка – я викинула кошеня за двері. Наступного ранку Олена хотіла нагодувати його молоком, але відчинивши двері побачила, як прибиральниця нашого будинку викидає цього кошеня на вулицю. Вона вчепилася у спідницю жінки і благала відпустити його, вона ставала навколішки і просила залишити його ще на день, казала що віддасть його у добрі руки, і його більше тут не буде. Прибиральниця пообіцяла, що залишить це кошеня, але на день, не більше. Я дуже поспішала на роботу, тому не стала розбиратися з цією проблемою, думала, що коли повернусь, то ми з Оленкою поговоримо.
Олена поверталася зі школи, вона домовилася з подружкою, що кошеня та візьме до себе, а Оленка зможе приходити і бавитися з ним. – Раптом з очей матері покотилися сльози – Донечка зайшла на подвір’я і побачила мертвого маленького біленького кошеня. Вона не знала кого їй винуватити, чи мене – за те, що не дозволила взяти його, що не мала на нього часу, що переймалася чистотою квартири, чи прибиральницю – за те, що не зрозуміла почуттів восьмирічної дівчинки, що не розуміє буденної жорстокості дорослих. | |  Тараненко Ксенія Володимирівна
розповідь про буденну жорстокість дорослих, яка не зрозуміла для дітейI курс, Дніпропетровський національний університет, факультет української, іноземної філології та мистецтвознавства, м. Дніпропетровськ
© Тараненко Ксенія Володимирівна
Переглядів: 1026
|
