| | Моїй бабусі
Бабусенько моя люба,
Бабусенько моя мила,
Спасибі тобі сердечне,
Що ти мене зростила.
Коли я була маленька,
За ручку мене водила,
За кожним кроком невмілим
Ти назирці ходила.
Щоб не упала на камінь,
Щоб не поранила ніжки,
Щоб вчасно поїла кашку
Й чистенька лягла у ліжко.
Тепер я уже велика,
Мені 14 років,
Та все ж ти стежиш постійно,
Які роблю я кроки.
Ти вчила мене читати,
Тримати правильно ручку,
Любити працю учила
І переборювати труднощі.
А ще ти мене навчила
Любити рідну землю
І того, що українську пісню
І нашу рідну мову
Нам шанувати треба.
За все я щиро, бабусю,
За все я дуже вдячна,
Чого ж ти тільки так часто,
Поглянеш на мене – і плачеш?
Ти кажеш, що це від щастя,
Ти кажеш – то радості сльози.
Сумуєш, що ти старієш…
Тепер я сама все зможу!
Усе зроблю за себе
І всю твою роботу.
Я хочу, щоб ти весела
Жила ще багато років.
Низенько тобі вклонюся
І притулю до серця:
Я – твоя зіронька ясна,
А ти – моє тепле сонце!
Ти так мене навчаєш,
Що рід наш вкраїнський – славний,
Любов до матінки – України
Мені прищепила здавна.
Я рід цей мушу продовжить,
Щоб потім онукам сказати:
Була ти не тільки бабуся,
А всього роду нашого мати.
| |  Полубко Тетяна
За все я щиро вдячна, бабусю!ЗОШ №14, художня школа ім.Івасюка м. Чернівців
м. Чернівці © Полубко Тетяна, 2006 р.
Переглядів: 725
| |
| | |
Просимо звернути увагу, що цей документ є інтелектуальною власністю. Копіюючи його, Ви згодні з тим, що у своєму використанні Ви не будете змінювати права власності цього документу шляхом зміни змісту, включенням власних документів до змісту або інше, а також Ви згодні посилатись на власника документа при користуванні.
|
