| | ВІРЮ В МАЙБУТНЄ ТВОЄ, УКРАЇНО
Голубкою білою в небі витаю,
Країну найкращу у світі шукаю.
Яка пречудова і гарна Земля,
Та краще ніж рідна для мене нема.
Тут гори Карпатські і Кримські стоять,
Ліси віковії на них нам шумлять.
У гори високі я беркутом злину,
З вірою в завтра твоє, Україно.
Тут чисті як небо, прозорі і сині
Цілющі, джерельні озера Волині.
Степи неозорі від краю до краю,
А скільки щороку на них урожаю
Плекають, збирають твої трударі...
А надра землі – це безцінна скарбниця,
А розум людський невичерпна криниця...
Ген понад морем я чайкою лину
З вірою в завтра твоє, Україно,
А хвиля припливу нуртує і б’є
Наснаги і сили мені додає.
На землях слов’янських часів Ярослава
Постала велика могутня держава.
Русь-Україну усі тоді знали,
Зріднитися з нею за щастя вважали.
Та доля чомусь невблаганна була,
Її плюндрувала, палила Орда.
У кожнім столітті сусіди-вандали
Її на кусочки живцем роздирали.
Та не корилась Вкраїна моя –
На попелищі зростали міста.
Народ України боровся по праву,
Щоб мати свою, незалежну державу.
Борців за волю в тюрмах катували,
У Казахстан, Сибір, на Соловки
Їх у кайданах, як худобу гнали,
Та не скорились, не зреклись вони
Своєї мови, матері-Вітчизни,
Завжди в усьому гідними були,
І гордо всюди звались – українці,
Землі благословенної сини.
І вірили, що день такий настане,
І вільними станем назавжди.
Гаряче літо, дев’яносто перший...
І ось, нарешті, сталося, здійснилось
Все те, за що боролися сини
Твої найкращі, Україно, за що
В борні віками кров лили.
Ти вільною стала, моя Україно!
Тут тільки б радіти, міцніти, рости.
Тебе соборну, суверенну, самостійну
Народи світу радо прийняли,
І визнали тебе, як рівну серед рівних,
У свій вінок твоє ім’я вплели.
А чорні хмари знову насувають,
Хоч сонце світить, а кругом пітьма.
Твій люд ніяк не може зрозуміти,
Як віз тягне, коли нема ярма.
Обдурені, розгублені, забуті
Над прірвою в зневірі стоїмо...
І знову запитання риторичне:
„Що діється? Куди ж ми ідемо?..”
Твої сини – невтомні трударі
Розбіглись по світах, як мишенята
І спину гнуть десь там, на чужині,
А в ріднім краю опустіла хата
І вітер вовком виє в димарі.
Залишились, мов сироти, малята
Матусю бачать тільки уві сні.
А ті, найкращі з кращих, що
Прилюдно для себе обирали ми самі
Чомусь забули хто вони і звідки
І стали нам далекі та чужі.
Народ давно вже вірити не хоче
У їх слова зухвалі і пусті,
І зрозумів – з брехнею, лицемірством
Йому іти зовсім не по путі.
Повстань з гріха, народе України!
І рабські пута в собі розірви,
Розправ же плечі, твердо встань на ноги,
Не тупцюватись треба, а іти.
Іти вперед і чистими руками
Орати землю, сіяти і жать,
Сади плекати, будувать заводи,
І немовлят в колисках колисать.
І вчити їх ще змалечку любові
До рідного, до нашого, свого.
Поваги вчить до батьківської мови,
З них вибирать керманича свого,
Бо в них твоє майбутнє, Україно
В них сила, розум, міць у них твоя!
Сьогодні це маленькі янголята –
Опора завтра в них буде твоя!
Бо тільки ті, що виросли в любові
Тебе з колін, Вкраїно, підіймуть
І шляхом праведним, нелегким, але вірним
Тебе в майбутнє вперто поведуть.
Ти оживеш, воскреснеш, Україно,
Й весняним садом пишно зацвітеш...
І я соловейком у сад той прилину,
Бо вірю в майбутнє твоє, Україно! | |  Амброзевич Анна Петрівна
Патріотичний вірш про історію УкраїниЧернівецька гімназія №3
м. Чернівці © Роботи представлені учасниками літературного об’єднання „О що то є – поезія землі?” (авторська програма поетеси, перекладача, журналістки, лауреата літературно-мистецької премії ім. С.Воробкевича, літературних премій В.Винниченка, Д.Загула, ім. В.Бабляка Тамари Севернюк), яка діє при Муніципальній бібліотеці ім. А.Добрянського для участі в програмі „МОЯ БАТЬКІВЩИНА: УКРАЇНА ОЧИМА ДІТЕЙ”.
Адреса бібліотеки: м. Чернівці, вул. Українська, 22, тел. 55-91-48
Переглядів: 1414
|
