| | Роздум про Шевченка та Україну
Думки мої, як нестримні птахи, іноді сягають далеко - далеко, аж за Космос, туди, де знайшли притулок душі найкращих синів і дочок нашої чудової планети. Гадаю, що ворогів і проблем там немає. То що ж вони там роблять, які ідеї відстоюють, за що борються?... Невже сидять, ведучи мирні бесіди, або слухають музику, або відпочивають? Ні, я не можу уявити таких людей спокійними, незаклопотаними, безтурботними.
Але серед усіх хочеться розгледіти того, чиє палке серце боліло за кожну знедолену людину, кому думки про нещастя інших не давали спокійно жити. Мене хвилює той, хто говорить за всіх: і за тих, хто стогнав, і за тих, хто безсило проклинав, і за тих, хто терпів страждання мовчки, і за своїх земляків, і за всіх поневолених усієї Росії; за своїх братів - кріпаків, за всіх, до якої б нації - української, російської, польської, казахської - ці пригнічені не належали.
Не може така Душа заспокоїтися! Мене цікавить Тарас Григорович Шевченко, у душі якого в діалектичній єдності завжди жили лютий гнів і лагідна ніжність. Це з його поетичних прозрінь постають картини майбутнього, які й сьогодні можуть хвилювати не тільки нас, але й усіх читачів світу, усіх, хто продовжує боротися за мир та демократію. І хіба не про нашу сучасність промовляв він своїми пророчими словами:
І дебрь - пустиня неполита,
З цілющою водою вмита,
Прокинеться; і потечуть
Веселі ріки, а озера
Кругом гаями поростуть,
Веселим птаством оживуть.
Уявляю, як Він замислено дивиться на свою рідну землю! Про що він думає? Чи задоволений тим, що відбувається сьогодні в нашій державі? Мабуть, не дуже. Переконана, що наші сучасні проблеми бентежать його й там. Він також занепокоєний долею нещасної матері - одиночки, безпритульної дитини, що вже без сліпого старця простягає руку для милостині, непатріотичної молоді, яка легко залишає свою багатостраждальну батьківщину в пошуках кращого життя... Сумна картина. Та невже немає в нашому житті такого, від чого б на обличчі Кобзаря засяяла посмішка? Є в нас Незалежність, Демократія, Свобода слова, Рідна мова! Сподіваюся, що Тарас Григорович пишається й моєю українською гімназією № 41, де учні люблять, шанують, плекають свою рідну мову, возвеличують її у своїх віршах. Ось моя спроба:
Моя мово золота!
Ой чи можна ще почути
Таку мовну барвінкову,
Як в Україні моїй?
Ні. Співуча, мелодійна,
Лагідна, спокійна, вільна,
В цьому світі ти одна,
Моя мово золота!
З козаками у Січі
Ти міцніла, гартувалась,
В дзвоні шабель відчувалась.
У дівчат росла, цвіла,
Наче квітка запашна,
Мов красуня чарівна,
Моя мово золота!
Як бачите, моє твердження про те, що рідна мова - це дорогоцінний скарб, збігається з думкою Тараса Григоровича.
Сумно мені, що багато людей ще не розуміють, хто і що - справжнє золото. І радісно через те, що були й будуть люди, подібні до Шевченка, "золоті" душі яких ніколи не покриються іржею. | |  Козлова Юлія Вікторівна
автор намагається уявити яку оцінку сучасній Україні дав би Т.Г.Шевченкогімназія №41
м. Донецьк © Козлова Ю.В.
Переглядів: 432
| |
| | |
Просимо звернути увагу, що цей документ є інтелектуальною власністю. Копіюючи його, Ви згодні з тим, що у своєму використанні Ви не будете змінювати права власності цього документу шляхом зміни змісту, включенням власних документів до змісту або інше, а також Ви згодні посилатись на власника документа при користуванні.
|
